Стаття про пожежу в Отинії 11.07.1890 р., під час якої згоріло половина ринку та бічна вулиця, а вогонь зупинили тільки біля церкви.
Пожар в Отинії.
Дня 11 н. ст. липня, в день св. Петра і Павла в полудне займив ся в нашім містї в тім домі, де містить ся головна трафіка отинійска (Verlag) ймовірно из нагромадженого а в якійсь доси не вислїджений спосіб підпаленого на даху (!?) сїна. Згopiв при досить сильнім подуві вітру цїлий оден бік ринку і бічна улиця, кругло трицять гарних великих домів. Без притулку остало сїмдесят і кілька родин, самих жидів. З христіян не пoгopiв нїхто, тілько одному Нїмцеви-кольоністови пoгopiв що-тілько отворений склеп из свининою. Ся часть місточка були самі склепи, а при огни викидано всякі товари цїлими стосами на улицї. Голоти з Отинії і з околичних сїл збігла ся тьма-тьменна, тому і цїлі стоси тютюну, найліпшого навіть сорту, цїлі міхи табаки, стирти зелїзного знарядя: кіс, серпів, підков, цьвяхів, ланців і т. і., цїлі шафи кави, цукру, розинків, оріхів, паки скла і порцеляни, міхи зі збіжем і мукою і т. д. — загалом сказавши, майже все то, що витягано из склепів, потрафили приглядаючі ся огневи “зрітелї” в-мить “порозбирати” між себе. При тім не було кому доглядати річей, всего кількох жандармів і два-три неможливі наші типово-галицкі “поліцаї” в конфедератках. Огонь спинив ся на церкві матричній, а лише через те, що нарід обсїв дах раз по-при раз, розібрано тілько горючій уже дах на звінници і поздіймано звони. Спалила ся одна стара жидівка, вправдї виведено єї з огню, але она так була оголомшена, що сама назад влїзла в поломінь. Згоріли також дві корови і телиця. Огнем несло на всї сторони, а в цїлім містї що крок то порозривано тлїючі вже дахи… Справдїшна пустиня…
Коли се пишу (понедїлок) — то огонь все ще тлїє, горять стїни і підвалини під румовищем, а води нема хоч-би на лїк. От, минувшої ночи алярмовано знов огонь, а Отинійцї так перепуджені, що і річи всї попаковані і самі ждуть: коли вже раз само погасне, бо о гашеню і мови нема. До того ще забобонні жиди мали удавати ся (не знаю, о скілько правди в тій вісти) до рабіна в Надвірній, а сей рішив, що оно кара Божа за сварнї і незгоду між отинійскими жидами і що на тім не конець, а ще таки сего тиждня буде дальше горіти (!?). Сусїдні міста і місточка присилають живність і одїж.
На закінченє один комічний образок з урядованя нашого автономічного чиновника. Бурмістр отинійскій (мимоходом сказавши, рускій хлоп, але поплечник верховодячої кліки жидівскої) на другій день по огни велів, в наслїдок великих крадїжей, поліціянтам “вибубнити” в мїстї, що “завтра буде ревізія, отже всї нехай сидять в хатах і чекають”… Справдї głowa do pozloty, а урадувані “вори” вспіли через ніч красненько все позатягати в кукурузи і инші сховки. Надто задокументовано, що то в “стороньскі мали порозтягати”… Взагалї при огни і по огню показувала ся наглядно велика неміч уряду громадского, ті лихі наслїдки там, де bracia mojżeszowego wyznania пійдуть в гору… А треба знати, що рускі хлопи отинійскі з жидами “на писки”, a серед такої bratersk-ої miłości не диво, що позабули заосмотрити ся на лиху хвилю в які-такі прибори до гашеня огня. Але власти повітові протеґують такі громади… Нехай-би приміром стояв на єї чолї Русин-патріот!.. Ну…. ну…! лїпше і не писати на сю тему!
Насїкомий.
16.07.1890
Покликання на сайт зі статтею https://zbruc.eu/node/39093
Покликання на сайт зі статтею https://zbruc.eu/node/39093
Додати коментар