Угорницький клуб

Для перегляду фото у повному розмірі натисніть\клікніть на нього

Вистава “Угорницьке весілля”, 1930-ті роки.

[більше інформації про https://numizmat.org.ua/photos/volodymyr-sobotnyk-1930/]

Завклубом у 1951 р. був Хоміцький Володимир Петрович. Клуб був непобілений, інтер’єр незадовільний, не вистачало лавок. У 1953 р. завклубом був Сарахман Д.П., головою культосвітньої комісії Вербенець Н. Паралельно він працював бібліотекарем, а така «одночасна робота», підкреслювалося у протоколі №16 сесій та засідань сільвиконкомів у 1953 р., «не може дати позитивних наслідків». У 1953 р. вийшло рішення про проведення кіносеансів для сільського активу не менше 3 разів на місяць. Не рідше як двічі на місяць мала випускатися стінгазета. Завклубом Гаватоха І.Ф. та завбібліотеки Білоус А.Т. були відповідальними за систематичне проведення агітаційної масової роботи, залучаючи до неї шкільний і клубний актив. Бібліотека також займалася організацією літературних читань серед колгоспників. «Трудящим» систематично пояснювалися рішення ХІХ з’їзду КПРС і завдання п’ятирічного плану в галузі сільського господарства.

В Угорниках клуб був у писаревій хаті. У 60-х рр. ХХ ст. клубом завідував Кінащук Степан Йосипович. Клуб, а вірніше писарева хата, мала ґанок, велику кімнату, яка була збільшена за рахунок того, що розібрали сіни. У малій кімнаті знаходилася бібліотека. До південної сторони будинку була добудована кінобудка. Кіномеханіком був Чіляк Богдан. Кіноапаратура працювала від мотора, який часто ламався. Інколи кінофільм зупинявся, бо закінчився бензин. Хлопці бігали по селі, щоб у когось взяти декілька літрів та залити в мотор. На двері бібліотеки вивішували екран. В куті ставили гучномовець, через який озвучувався кінофільм. Кіно показували (крутили) на вихідні, а в середині 60-х – «аж три рази на тиждень». Оголошення про той чи інший кінофільм давали через гучномовець, який Б.Чіляк ставив на димар клубу. На все село звучало: «Увага, увага, сьогодні у сільському клубі буде демонструватися новий художній кінофільм … Початок сеансу о 19 годині».

Завбібліотекою з читачем Боднаруком Михайлом

У той час кіно було святом для молоді. Особливо, коли привозили кінофільми, на які чекало все село, наприклад, індійський фільм «Бродяга», «Юність Максима» та «Тарзан». Закордонні стрічки не часто входили до програми перегляду. Тому кіномеханік домовлявся з Отинійським будинком культури і хлопці на велосипедах привозили по одній-дві частини з Отинії. Коли не встигали, то виникала вимушена перерва. В клубі жартували, залицялися до дівчат – чекали на наступні частини.

Угорницька молодь, 16.08.1957 р.
Зліва – направо: Богаченко Павло, Осолінська Марія, Врубель Михайло.

У неділю в клубі були танці. Музиків замовляли парубки. Збирали гроші на завдаток музикантам і відвозили тим, хто погодився відіграти танці. В Лазах на той час вже була група музикантів, яка представляла себе як «Джас». У складі групи був акордеон, саксофон і ударник, на якому розміщувалися «аж три мідні тарілки і маленький бубен». Одного разу трапився цікавий випадок, який досить яскраво говорить про культуру села. Парубки поїхали у Лази, щоб домовитися з музикантами, але вони відмовили, мотивуючи тим, що мають весілля. Хлопці поїхали до старого музиканта на прізвище Граняк. Він погодився та прийшов у неділю до клубу. Вальс заграли на цимбалах, скрипці та бубні. Хлопці і дівчата пішли танцювати. І тут до клубу заходять лазовецькі музиканти. Всі зупинилися. Тоді Граняк встав і сказав: «Панове хлопці і панове дівчата. Раз така оказія, то зіграєм танець ми і пан Гулій. До кого на танець піде більше пар, той і залишиться грати». Він заграв першим. Пішло декілька пар. Другим заграв «Джас». Всі пішли танцювати. Після закінчення танцю Граняк встав, подякував за запрошення і пішов додому. Більше він ні на танцях, ні на весіллі не грав. Коли не було музикантів, то для молоді грав на акордеоні С.Кінащук. Це був талановитий музикант. Він настільки володів інструментом, що для танців у клубі вистачало його одного. Веселий, життєрадісний, відкритий, він не раз як завклубом
втихомирював буйних і п’яних.

Завклубом Кінащук

У клубі був гурток, вірніше, ансамбль дівчат, яким керував С.Кінащук. Особливою популярністю в односельчан користувався драматичний гурток, організований вчителями школи. Рівень виконавчої майстерності був досить високий. Вони навіть поставили на сільській сцені водевіль «Весілля в Малинівці».

Габлінська Зіна, Крицька Зіна, Надворняк Омелян, Кінащук Марія та художній керівник ансамблю С.Кінащук (виступ в м.Чернівці)

На засіданні виконкому 24 лютого 1966 року розглядалося питання про роботу Угорницького сільського клубу. Доповідали з цього питання завклубом с. Угорники Кінащук Станіслав Йосипович та голова культосвітньої комісії Федів Павліна Михайлівна. З протоколу дізнаємося, що при клубі створено хоровий гурток, яким був поставлений концерт до дня Радянської Армії. З концертом виїжджали в село Струпків.

Водночас завклубом села Угорники Кінащука С.Й. «за незадовільну роботу востаннє попередили». Таке рішення прийнято виконкомом на засіданні 14 травня 1966 року (протокол
№9), коли розглядалося питання про роботу агіткультбригади. Відмічено, що «робота агіткультбригади вкрай занедбана, за літній період жодного разу не виступала перед колгоспниками в полі».

26 серпня 1966 року на засіданні виконкому (протокол №17) розглядалося питання про стан кінообслуговування в селі Угорники. Кіномеханіком на той час був Чіляк Богдан Миколайович. Зазначалося, що демонстрування кінофільмів проходить на належному рівні, плани фінансові по кіно виконуються щомісячно. Проте дуже мало демонструється фільмів на сільськогосподарську, науковопопулярну та атеїстичну тематики. 24 червня 1967 року на засіданні виконкому сільської ради (протокол №12) розглядалося питання про стан роботи сільського клубу в літній період. Вирішено, зокрема, «завідуючому клубом Кінащуку С.Й. докорінно перебудувати свою роботу у світлі рішень ХХІІІ з’їзду КПРС та КПУ і постанов партії та Уряду».

З протоколу №2 засідання виконавчого комітету за січень 1970 року дізнаємося, що «в клубі немає жодного музичного інструменту». У зв’язку з цим депутати просили правління колгоспу ім. Жданова виділити кошти для закупівлі музичного інструмента – баяна.

У протоколі №23 засідання виконкому від 14 грудня 1972 року читаємо, що «почалися морози, а в клубі холодно, не палиться. І ясно, що при 10 градусах морозу ніхто не захоче дивитися кіно і план за грудень не буде виконаний». Виконком вирішив з цього приводу «до 20 грудня 1972 року відремонтувати батареї і почати опалення в клубі». Із виступу депутата виборчого округу №8 Коб’ялко Ярослава Петровича на сесії сільської Ради депутатів трудящих 30 жовтня 1971 року відомо, що комісія в справах молоді попрацювала добре. Проведено хороший вечір « В чому полягає краса радянського юнака та дівчини» та інші вечори. Вирішено, зокрема, «голові постійної комісії в справах молоді М.І.Возняк головну увагу звернути на покращення атеїстичної роботи в селі».

У 1970 році в селі була хороша футбольна команда, але «через байдужість парткому колгоспу та виконкому сільської Ради вона розпалась». На сесії сільської ради 22 грудня 1971 року прозвучало, що «молодь мало відвідує клуб та бібліотеку, а більше буфет. Від цього бувають різні порушення соціалістичної законності». У 1972 р. в селі відкрили Будинок культури, придбали інструменти, інвентар та декорації на суму більше 3000 крб. Допоміг Коломийський районний відділ культури, який виділив 480 крб. на наглядну агітацію і 400 крб. на інвентар. Більше 1000 крб. виділив з культфондів колгосп ім. Жданова, за що для будинку культури було придбано електроорган і ударну установку. На суму 1220 крб. з централізованих коштів Івано-Франківського обласного управління культури виготовлено декорації.

У 1982 р. директором Будинку культури був Хімейчук Г.С.98 Згідно протоколу №8 від 17 червня 1982 року на засіданні виконкому розглядалося питання «Про роботу Будинку культури по атеїстичному вихованню молоді». Доповідав директор Будинку культури Хімейчук, співдоповідач – голова комісії в справах молоді Вишнівська Ірина Броніславівна. В документі знаходимо, що «в Будинку культури проводиться незадовільна робота по введенню в побутнових звичаїв і обрядів. В будинку культури мало проводяться такі обряди, як свято Першого Снопа, свято Урожаю, проводи до лав Радянської Армії. Мало демонструється кінофільмів на атеїстичну тематику.
Незадовільно в цьому питанні працює товариство «Знання» та агітатори». З 27 січня 1984 року директором Будинку культури був Глухий Д.М.

Назад в п’ятдесяті.

У середині 50-х років вчителі школи відновили роботу драматичного гуртка. Організаторами аматорських вистав були І.Вишнівська, Л.Кубіцька, Р.Жибак, М.Грабар. На сцені сільського клубу поставили п’єси «Пошились в дурні», «Ой у полі нивка», «Глитай, або ж Павук», «Мартин Боруля», «Наталка Полтавка», «Безталанна». Тоді драмгуртківці села посіли друге місце на обласному огляді.

Вокальний ансамбль, 1966 р.
Коб’ялко Люба, Сапа Марія, Рибак Орися, Дутчак Марія, Ясніковська Марта, Сас Дарія, Арабчук Стефанія

У 1961 році у постановці вчителя М.Грабара ставили «Наталку Полтавку», де акторський склад був винятково учительським. Серед вчителів аматорським талантом виділялися М.Грабар, Я.Грабар, Л.Кубіцька, Р.Ключенко, Р.Жибак, І.Вишнівська, Г.Паращук та ін.

В 1961 р. робота драмгуртка призупинилася. Причиною стало те, що село не мало на той час клубу.

У 1974 р. бібліотекарем був М.Шаваринський. Саме він не тільки відновив роботу драмгуртка, але й поставив власну п’єсу «Гірська легенда». П’єса додала оновленому колективу творчої наснаги і віри у власні сили. Наступного 1975 року тим же складом було поставлено комедію М.Старицького «Сорочинський ярмарок», з якою аматори посіли третє місце на районному огляді драматичних колективів, що проходив у селі Загайпіль.

М.Шаваринський

У 1976 році за активної участі вчителів Угорницької школи була поставлена драма Я.Сербіна «Неосвячене кохання» (режисер – М.Хімейчук). активними учасниками були М.Хімейчук, І.Вишнівська, М.Григораш, Г.Брезіцька, Р.Філяк, М.Цібій, В.Савчук та інші. Виставу з успіхом показували у навколишніх селах.

У 1977 році поряд з основним колективом була створена і юнацька група, яка вдало виступила з п’єсою за твором А.Гайдара «Хлопчиш-Кибальчиш». Дорослим колективом поставлено виставу «Кам’яна душа» (режисер-постановник М.Шаваринський).

Для юнацького колективу М.Шаваринський написав за народними переказами та бувальщинами комедію «Чудотворець», яку поставили на сцені у 1978 році.

Активними учасниками гуртка були В.Савчук, В.Калинюк, М.Калинюк, М.Кузик, І.Федюк, П.Данилюк, З.Чіляк, М.Петровська, Й.Злепко, Й.Дубей.

Наступного, 1979 року, М.Хімейчуком (на той час директор школи) поставлено драму М.Кропивницького «Дай серцю волю, заведе в неволю».

Захоплені грою дорослих та юних аматорів сцени, до драматичного колективу залучилися й наймолодші жителі села. У 1980 році М.Шаваринський створює дитячий колектив, який на Великдень 7 квітня 1980 року виступив з п’єсоюказкою «Грамотій». У виставі брали участь С.Базюк, В.Крицький, Й.Чорноокий, Т.Чорноокий, Л.Козачок та інші.

Юнацький колектив поставив виставу за твором О.Вампілова «Історія з метранпажем». А дорослі поставили драму І.Карпенка-Карого «Безталанна», у виставі грали І.Крицький, О.Новосад, Ю.Байляк, М.Боєчко, М.Яков’як. Саме з п’єсою «Безталанна» Угорницький драматичний колектив (керівник М.Хімейчук) посів перше місце на районному огляді драматичних колективів, який проходив в м. Коломиї.

У 1980 р. Угорницький драматичний гурток став називати себе театром «Горно».

Навіть ті, хто не реалізовував свої здібності на сцені, вважали за потрібне допомогти колективу: Р.Ключенко, вчитель малювання, готував потрібні декорації, випускник Івано-Франківської театральної студії І.Крицький допомагав трактувати ролі. Музичне оформлення вистав здійснював художній керівник клубу Я.Лесюк.

У 1981 році дитячим колективом було поставлено п’єсу-казку «Розмаринка», написану за народним легендами.

Будинок культури, 1982 рік.

У 1982 році молодша група здійснила постановку драми М.Шуринової «Дід Мороз», а молодіжна група у 1983 році запропонувала глядачам комедію Я.Росошенка « А може, й судилось…». Разом з агіткультбригадою колгоспу ім.Жданова тоді юні ще Н.Наріжна, В.Крицький, П.Гасюк, С.Ясінський, А.Глінка об’їздили майже всі навколишні села (режисер постановник І.Крицький).

Репетиція дитчої п’єси “Грамотій”, 1983 рік.

[більше онформації про репетицію дитчої п’єси “Грамотій” можна переглянути за посиланням – https://numizmat.org.ua/photos/ugornyky-horno-1983/]

У 1984 році основний колектив поставив драму І.Карпенка-Карого «Наймичка», яку було приурочено до 100-річчя написання п’єси і 140-річчя з дня народження автора.

Тогочасна районна газета «Червоний прапор» писала: «Гарячими оплесками висловили свою вдячність глядачі угорницьким аматорам, які порадували майстерною грою жителів багатьох сіл району». З цією ж постановкою під керівництвом М.Шаваринського колектив угорницьких аматорів побував на районному огляді у м. Коломиї.

У 1985 р. самодіяльний театр підготував комедію О.Коломійця «Фараони». Чудова гра сподобалась як місцевим жителям, так і жителям навколишніх сіл. З виставою виступали у селах Коломийського і сусіднього Тисменицького районів (режисер постановки М.Шаваринський).

І.Карпенко-Карий “Мартин Боруля” у постановці НАДК “ГОРНО”.

[переглянути більше інформації про виставу Мартин Боруля можна за посиланням – https://numizmat.org.ua/photos/martun-borulya-nadk-horno-1987/]

У 1987 році, 8 березня, відбулася прем’єра комедії І.Карпенка-Карого «Мартин Боруля». Цікаві образи створювали М.Олійник, Г.Цібій, В.Крицький, Ю.Байляк, Б.Кінащук. Вперше виступили і дебютанти Б.Марцінків, Л.Кирик, П.Новіцький, Й.Крицький, М.Вітенко. З комедією «Мартин Боруля» угорничани стали лауреатами обласного огляду-конкурсу серед драматичних колективів у 1990 році.

НАДК “ГОРНО” 1988 Р.

У 1988 році колектив підготував п’єсу Г.Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці» (постановка М.Шаваринського). Того ж року драмгуртківці стали переможцями районного огляду-конкурсу серед драматичних колективів.

НАДК “ГОРНО”. “СВАТАННЯ НА ГОНЧАРІВЦІ”

[переглянути більше інформації про виставу “Сватання на Гончарівці” можна перейшовши за посиланням https://numizmat.org.ua/photos/horno-svtannya-na-honcharivtci-1988/]

У 1989 році в процесі підготовки драми І.Тогобочного «Мати-наймичка» до постійного складу учасників долучилися Г.Мацюк, В.Нестеренко, Р.Петровська, М.Ідзі, С.Прийдун. У районному огляді драматичних колективів він зайняв перше місце.

“КЛУБ ЗА ІНТЕРЕСАМИ” створений в Угорниках наприкінці 80-х, учасники якого організовували ось такі виставки.

(фото нижче)

В цьому ж 1989 році драматичному колективу Угорницького клубу присвоїли звання народного.

Незабутні для всіх дев’яності роки, пробудження національної свідомості відобразилось і на театральному репертуарі. У постановці дипломованого режисера, вихованця театрального колективу Миколи ЦІБІЯ артисти готують “Сватання на Гончарівці”, “Іродову мороку”, “Івасика-Телесика” – і все у юнацькій інтерпретації. Згодом зовсім маленькі аматори угорницької сцени вдало виступили з музичною казкою “Стара казка на новий лад” – до постановки було залучено шести-восьмирічних діточок, які чудово справилися зі своїми ролями.

Це й стало поштовхом до роздумів: а може варто створити окремий дитячий театральний колектив? – розповідає режисер народного аматорського театрального колективу “Горно” клубу села Угорники Віталій КРИЦЬКИЙ. – На той час ішов другий місяць мого режисерського досвіду. 2006 року театральна група підготувала п’єсу-казку “Лис Микита і Вовк Неситий” – робота була нелегкою, бо доводилось створювати певний образ у віршованій формі, не спотворюючи тексту. Щиро, по дитячому яскраво творили головні ролі тодішні дебютанти Русланчик ПРИСЯЖНЮК, Василько КРИЦЬКИЙ, Галинка ВЕРСТЛЕР, Сашко ДУБЕЙЧУК.

з статті Софії Ониківської,Коломия ВЕБ Портал | 16 квітня 2009.