Отинія – історія єврейської громади
Отинія, селище міського типу (з 1940 р.) в Івано-Франківській області. Засновано в XIII столітті. В XIX – на початку XX століття місто в Галицькій провінції в Австро-Угорщині. В 1919–1939 роках – у складі Польщі, в 1939–1991 роках – у складі Української РСР. Демографічні дані єврейського населення
У 1765 р. в Отинії проживало 296 євреїв,
в 1880 р. – 1557 (42%),
в 1900 р. – 2081 (42,4%),
в 1921 р. – 1728 (39,3%),
в 1931 р. – 1116 євреїв,
в 1939 р. – 1900 євреїв (37,4%).
Отинія, 1905. Поштова листівка єврейського видавця в Отинії Й. Штейна.
Отинія. Вілла Бредта, 1900 рік.
Отинія, 1905 рік. Поштівка з зображеннями будівель Отинії.
Рання історія
Перша згадка про євреїв з Отинії походить з 1635 року. В 60-х роках XVIII століття рабином в Отинії був Йоель Кац, а з 1852 року – Іцхок Гурвіц (1828–1904). З 1868 року головою рабинського суду був Іцхок-Сігор Тойбіш (1840–1911). Хасидська династія
У 1893 році Хаїм Хагер (1863–1931), син Вижницького Ребе, заснував хасидську династію в Отинії. Після смерті Хаїма Хагера династією керував його син Менахем-Мендл. Другий син Хаїма Гагера, Ісраель-Шалом-Йосеф (1884–1944), був рабином у Станіславові (нині Івано-Франківськ). В 1909–1940 роках рабином в Отинії був Альтер Хаїм Бірбраєр (1860–1940). Громадське життя
У 1899 році організовано касу взаємодопомоги. На початку XX століття, завдяки підтримці барона Гірша, відкрито ремісничу школу. На початку XX століття багато євреїв виїхали до інших країн. У 1900 році в США виникла спільнота іммігрантів з Отинії. У 1916 році 43 євреї були вислані з Отинії до Тернополя. В 20-х і 30-х роках XX століття в Отинії діяли відділення різних єврейських партій і організацій.
Синагога в Отинії, 1915 рік
Дім рабина в Отинії, 1915 рік. На фото можливо Хаїм Хагер
Дім рабина в Отинії
Євреї на головній вулиці в Отинії, 1906 рік
Євреї на головній вулиці в Отинії, 1910 рік (листівка, сторона №1)
Євреї на головній вулиці в Отинії, 1910 рік (листівка, сторона №2)
На листівці вище ймовірно зображено магазин товарів Л. Степпера (Штеппера) батька Майєра Cтеппера який народився в Отинії 5 грудня 1907 року і загинув в нациському концтаборі Бухенвальд 7 березня 1940 року.
Отинія, фото євреїв, 1910 рік
Голокост
Влітку 1941 року Отинія була зайнята угорськими, а потім німецькими військами. За свідченнями очевидців, напередодні окупації відбувся погром, в якому загинули 63 особи.Ще одну групу євреїв було вбито наприкінці серпня 1941 року. Створено гетто, в якому було ув’язнено понад 2,1 тисячі євреїв.
У вересні 1942 року 1,2 тисячі євреїв вивезли до Станіславова, а ще 900 – до села Тлумач. Загалом було вбито близько 2,2 тисячі євреїв з цього району.
Життя євреїв Отинії (доповнення)
Євреї жили в Отинії з 17 століття. Наприкінці 19 століття, під владою Австро-Угорщини, місцева єврейська громада зазнала значного зростання, і в 1900 році налічувала 2081 людину (або сорок два відсотки від загальної чисельності населення міста). Хасидська династія Вижницьких (Віжницьких) мала впливовий двір в Отинії. Цей двір, разом із чавуноливарним заводом, створював додаткові джерела доходу для місцевих євреїв. Економічне процвітання громади раптово закінчилося з російською окупацією 1914-1917 років, під час Першої світової війни, яка також відзначилася антиєврейською політикою.
Після закінчення війни Отинія, як частина Східної Галичини, була включена до складу Другої Польської Республіки. У 1921 році євреї становили приблизно 39% населення міста, яке налічувало 4445 осіб. У 1931 році в місті проживало 1116 євреїв. У міжвоєнний період в Оттині діяли відділення різних сіоністських партій та молодіжних рухів (наприклад, Бетар, Хашахар, Ахва, Гордонія). У 1930-х роках у місті діяла додаткова єврейська школа, що належала до сіоністської мережі «Тарбут», де викладали єврейською мовою.
У вересні 1939 року, після укладення пакту Молотова-Ріббентропа, Отинія увійшла до складу Радянської України. 1 липня 1941 року в Оттиню ввійшли угорські війська. В ніч з 5 на 6 липня того ж року українська міліція провела в місті погром, в результаті якого було вбито 45 євреїв, які були радянськими активістами та державними службовцями. Жертви були поховані на місцевому єврейському кладовищі.
Сучасний вигляд єврейського кладовища в Отинії. Фотограф: Володимир Левін.
5 жовтня 1941 року понад 1000 євреїв з Отинії були розстріляні в лісі поблизу села Павлівка, на північний захід від міста Станіславів. Згідно зі свідченнями, того ж дня була розстріляна група євреїв з контрольованої Угорщиною Карпатської Русі. Найімовірніше, в той самий період деяких євреїв з Отинії також розстріляли в Шепарівському лісі, поблизу міста Коломия. Восени 1942 року кілька десятків євреїв з Отинії розстріляли на місцевому єврейському кладовищі.
Отинію звільнила Червона армія 25 липня 1944 року.
Історії вбивства євреїв Отинії на єврейському цвинтарі
В ніч з 5 на 6 липня 1941 року 45 євреїв, які були активістами або державними службовцями, загинули в результаті погрому, здійсненого в Отинії місцевою українською міліцією на чолі з Омеляном Іванцівим (або Яшінським). За деякими свідченнями, жертви були вбиті у своїх будинках; за іншими, їх розстріляли в ямі на єврейському кладовищі в Отинії. Їхні тіла були поховані на єврейському кладовищі. Восени 1942 року кілька десятків євреїв, яких, найімовірніше, викрили в укритті, були розстріляні на єврейському кладовищі загоном поліції безпеки за допомогою української допоміжної поліції.
Письмові свідчення
Боднієр (або Боднієв) свідчить: …2 липня 1941 року, в неділю вранці, я бачив українських націоналістів, які йшли вулицею з рушницями і синьо-жовтими пов’язками на лівому рукаві – тобто організовану українську поліцію. 6 липня наш близький сусід Микола Камінський, який за професією був мірошником (млинарем), пройшов повз мене з рушницею за плечима. Він сказав моєму батькові: «Ідіть подивіться, що нового в місті». З цікавості ми пішли туди, щоб дізнатися, що відбувається. Пройшовши близько 200-300 метрів, ми з жахом спостерігали, як євреї виносили трупи з будинку Гутмана Мойсея, а «українські націоналісти» стояли поруч з рушницями в руках. «Звідки ці трупи?» Як я вже згадував, відразу після виведення радянських військ у нашому місті була організована українська поліція. Їх завданням було знищити ворогів «вільної української землі». За один день вони жорстоко вбили близько 120 членів єврейських сімей, ламаючи їм руки і ноги. Їхні страждання були жахливими. Інші євреї ховали вбитих під пильним наглядом українських націоналістів. Серед трупів були люди, які ще трималися за життя. Двоє з них — Гуттерман і Айзенштейн — були побиті молотками по голові і поранені кулями з рушниць. Вісімнадцятирічний хлопець на ім’я Гітман благав про допомогу. Сорокарічний Петро Винник підійшов до Айзенштейна і сказав: «Євреям немає місця на нашій землі» — і двічі вистрілив у нього… ЗІХ, ВАРШАВА 301/4897 копія YVA M.49 / 4897
Хана Готвейн, яка народилася в 1928 році в Отинії і жила там під час німецької окупації, свідчить:
…Після початку радянсько-німецької війни був короткий період українського правління, але українцям цього вистачило, щоб вбити євреїв, особливо тих, хто співпрацював з комуністами…. Досить велика група з них була відведена на єврейське кладовище. Ми жили навпроти єврейського кладовища, і нам наказали викопати яму. Їх розстріляли там, покінчили з ними. Там було близько 100 людей…. Ми жили серед українських сусідів, одним з яких був Яшінський… Він був одним із ватажків цих українських вбивць, він і його син… Я знаю, що він вбив цих євреїв, бо рано вранці він повернувся разом із сином і мився; він був весь у крові… YVA O.3 / 5005
Зві Шніцер свідчить:
…У четвер ввечері, 3 липня 1941 року, бунтівники напали на єврейські будинки. Вони розбивали вікна єврейських будинків палицями і кидали всередину великі камені. Камені падали на ліжка, вдаряючи сплячих людей по голові, розбиваючи їм голови або травмуючи їх. Двоє людей померли від ран, завданих цими каменями. У суботу ввечері, з першими променями сонця 6 липня 1941 року, єврейські сусіди знову зібралися в будинку доктора Бергмана… О 4-й ранку тишу порушило стукання у вікно кімнати доктора Бергмана. Сусіди злякалися. Потім одразу ж пролунав голос, що говорив на ідиші. Це був один із сусідів, перукар Циммерман, який сумно увійшов до будинку і розповів про лихо, що спіткало місто: багато євреїв було вбито або поранено. Його брат також став жертвою бунтівників. Він намагався зателефонувати до доктора Нізенберга, щоб той допоміг його братові, але той боявся йти туди, тому він попросив допомоги у доктора Бергмана. Дружина і діти доктора Бергмана розплакалися, не бажаючи, щоб їхній батько виходив з дому. Однак він відчував обов’язок виконати прохання і вирішив підійти до місця події… Повернувшись з місця вбивства, вони розповіли наступне:
Коли вони дісталися місця події, у дворі біля Бейт-Мідрашу, вони знайшли тіло жінки, одягненої лише в нічну сорочку; її волосся було розпатлане, а з грудей все ще текла кров… Коли вони дісталися будинку цирульника Циммермана, перед їхніми очима відкрився жахливий вигляд. Вісім членів родини Циммермана лежали мертвими, жорстоко вбитими. Молода жінка лежала в крові, яка ще була теплою, поруч із тілом своєї маленької дитини… Бунтівники також застрелили дочку сім’ї Софер у дворі, а потім змусили батьків віднести тіло дочки на єврейське кладовище, де їх теж вбили. Решту членів сім’ї вбили сокирами, ніби вбивці рубали дрова. Вісімдесят дев’ять людей стали жертвами бунтівників. Кілька єврейських людей було зібрано. Також привезли коня з возом, і люди почали переносити тіла жертв на єврейське кладовище для поховання. Таким чином, на світанку 6 липня 1941 року вісімдесят дев’ять єврейських людей стали жертвами жорстоких українських вбивць… Доктор Мордехай Шварцман, ред., «Коломийська меморіальна книга – Ізкор-книга Коломиї та околиць», Тель-Авів, 1972, с. 329-330.
Звіти радянських органів влади
Герш Кремер, який народився в 1906 році в Отинії і жив у цьому населеному пункті під час німецької окупації, свідчить:
…Перший погром був здійснений німцями, українськими допоміжними поліцейськими та українськими націоналістами 7 липня 1941 року проти цивільних осіб – тобто єврейських активістів, членів комсомолу та комуністів, які не змогли сховатися від німецьких військ.
Цього дня (тобто 7 липня 1941 року) сорок осіб з радянського персоналу було вбито у своїх квартирах виключно українськими націоналістами та поліцією.
1. Сім’я: Хаїм Циммерман, який працював у перукарні; його дружина Ціпа; їхня дочка Хава, дев’ятнадцяти років, і їхня друга дочка Чайка, двадцяти п’яти років.
2. Сім’я: Гедалі Габеров, працівник лісопильні, разом з дружиною, сином і дочкою.
3. Сім’я: Мойсей Гутман, голова Заготскоту (корівник), вбитий разом з сімома членами своєї сім’ї.
4. Сім’я: Соломон Айзенштадт, директор місцевої школи, та його троє дітей.
5. Сім’я: Мотя Целковський, який працював у РАГСі, вбитий разом із своїми чотирма дітьми… GARF, МОСКВА R-7021-73-11 копія YVA M.33 / JM/19981
Михайло Ясінський, який народився в 1897 році в Отинії і проживав там під час німецької окупації, свідчить:
… Крім того, у вересні 1942 року німецько-українська поліція заарештувала дванадцять радянських єврейських цивільних осіб у місті Отинія. [Їх] розстріляли на єврейському кладовищі. Серед них були такі особи:
1. Ісаїт (ймовірно, Ізраїль) Цвейг;
2. Рівка Кляйнберг;
3. Гімайлер, але я не можу перелічити прізвища інших цивільних осіб, оскільки їх не знаю… GARF, МОСКВА R-7021-73-11 копія YVA M.33 / JM/19981
Омелян Поплавський, який народився в 1905 році в Отинії і жив у цьому населеному пункті під час німецької окупації, свідчить:…
…назначили старосту Гасюка Йосипа Федоровича сина дяка міста Отинія, потім організували українську поліцію. Організував поліцію Кіндрацький Михайло Прокопович з села Угорники. І він являвся комендантом міста Отинія. В поліції були Іванців Йосип Іванович – житель села Отинія, Олійник Василь Петрович – житель села Отинія, Гарайчак Василь Павлович – житель міста Отинія, Лесів Петро Михайлович – Отинія.
Після коменданта поліції Кіндрацького був призначений комендантом поліції міста Отинія – Тесль, житель села Королівка, син попа, секретарем поліції був Водославський Владислав з села Колінці Тлумацького району. Перечислені люди до приходу німецьких військ зробили погром в ніч 5 серпня (4 год) на радянських робітників та комсомольців. За цю ніч вони розстріляли 45 людей єврейської національності, очолював український націоналіст – Іванців Омелян Іванович, його помічники Крицький Яків Олексійович – житель села Угорники, Іванців Василь – місто Отинія, Горобчик (Горобчак) Михайло Павлович, Слюсаренко Дмитро Михайлович, Гасюк Тося Іванович, Ковалюк Юрій Анаф.
Ці погромники застрелили таких осіб:
1. Гедала (Гдаляху) Габер, шістдесяти років; його дружину, трьох дітей.
2. Самуїла Ринцеля, сорок п’ять років, члена комуністичної партії; його дружину та чотирьох дітей.
3. Хаїма Циммермана, п’ятдесят п’ять років, який працював перукарем, його дружину та двох дітей.
4. Голда, п’ятдесят років; його дружину та трьох дітей.
5. Маркуса Шпігеля, його дружину та двох дітей (сім’я особи, яка служила в Червоній армії).… GARF, МОСКВА R-7021-73-11 копія YVA M.33 / JM/19981
Звіт надзвичайної державної комісії з Отинії:
…У серпні 1941 року, в ніч на 5 число, німецько-українська міліція… організувала вбивство сорока п’яти радянських службовців і членів комсомолу. Розстріли відбулися на місці, де були затримані ці жертви… GARF, МОСКВА R-7021-73-11 копія YVA M.33 / JM/19981
Владислав Жук, який народився в 1903 році в Оттині та жив там під час німецької окупації, свідчить:
…війська зайняли Отинію, то відразу організувалася німецько-українська поліція, очолювана одним громадянином, прізвища не знаю, він був з села Гостів. В поліції стали працювати громадяни з міста Отинії Іванців Дмитро, Іванців Василь, Савчук, Олійник? Василь, Чорноокий ???, які приймали пряму участь в розстрілах єврейського населення, мені відомий один факт, в якому місяці не пам’ятаю, в 1942 році вище перераховані пособники разом з німецьким гестапо в кількості ??? людей, прізвищ їх не знаю, на моїх очах розстріляли на єврейському цвинтарі 3 людей єврейської національності – Шнайдер і його сестра жителі? з міста Отинія і один єврей з села Угорники, прізвища його не пам’ятаю. Цих трьох євреїв виказав житель села Угорники Цібій, в якого жили ці євреї нелегально. Про ці звірські розстріли єврейського населення знає добре Бойко Іван Іванович, Саранецький – проживаючі в місті Отинія, а також громадянин – Петраш Петро. Більше фактів розстрілу єврейсько населення мені невідомі. Також мені відомо, що велику кількість людей було насильно відправлено на роботи в Німеччину. ГАРФ, МОСКВА R-7021-73-11 копія YVA M.33 / JM/19981
Вранці 5 жовтня 1941 року, напередодні єврейського свята Суккот, члени поліції безпеки та загону вбивць СД разом з деякими українськими допоміжними поліцейськими прибули до Отинії на кількох вантажівках. Вони зібрали понад 1000 євреїв, що залишилися в місті, і відвезли їх усіх або до великої шкільної будівлі, або (за іншим джерелом) до синагоги на східній стороні міста. Під час їхнього перебування на місці нікому не дозволялося виходити; тих, хто намагався втекти, розстрілювали на місці. Потім євреїв завантажили у вантажівки та відвезли до лісу біля села Павелче (сучасна Павлівка), на північний захід від міста Станіславів. Після прибуття на місце, жінок, дітей, людей похилого віку та деяких чоловіків – розстріляли. Їхні особисті речі конфіскували українські допоміжні поліцейські.
Бодньєр (або Боднєв) свідчить:
…Одного дня, неділі жовтня 1941 року, зі Станіславова приїхало кілька машин з офіцерами гестапо та українськими допоміжними поліцейськими. Люди про це не знали і залишалися вдома. Поліцейські, зі свого боку, несподівано оточили місто та почали виводити з домівок людей похилого віку та дітей і відправляти їх до великої школи. Тих, хто намагався втекти, розстрілювали. Близько 1200 місцевих жителів стали жертвами цієї операції, яку проводило гестапо. Ці люди зазнали жахливих тортур. Вони (вбивці) конфіскували все майно людей, а потім відвезли їх на машинах у ліс села Павелче (Павлівка) поблизу Станіславова і там розстріляли… ZIH, ВАРШАВА 301/4897 копія YVA M.49 / 4897
Хана Ґотвейн, яка народилася в 1928 році в Отинії та жила там під час німецької окупації, свідчить:
…Перед святом Рош га-Шана (єврейський Новий рік) відбулася велика операція з вбивствами євреїв, під час якої близько 800-900 людей зібрали біля… сараю… Точніше, це колись був двір місцевого рабина під час Першої світової війни… А пізніше їх звідти вивезли до лісу Павелче (Павлівка), де всіх розстріляли… YVA O.3 / 5005
Меїр Веред, який народився в Отинії в 1927 році та жив там під час німецької окупації, свідчить:
…Перша операція з убивства була проведена на єврейські свята 1941 року; це був Суккот. Фактично, операція з убивства завершилася арештом усіх євреїв, яких вдалося затримати; їх відвели до синагоги. Була ще одна велика синагога на східній стороні міста, не в його центрі.… Більшість людей, які там зібралися, були літніми людьми. Їх тримали там, і охоронці не дозволяли їм виходити. А після цього їх ніхто більше не бачив. Я маю на увазі, тих, кого забрали, більше не бачили. Кілька сотень мешканців міста забрали і зникли.… Серед них були літні люди, жінки та діти, без винятку.… YVA O.3 / 9120
Герш Кремер, який народився в 1906 році в Оттині, свідчить:
…Потім, вранці 5 жовтня 1941 року, німці прибули на п’яти вантажівках і почали проводити облаву на єврейські сім’ї, відганяючи їх до окремого будинку. Після цього євреїв завантажили на вантажівки та відправили до села Павелче Станіславівського повіту, де їх розстріляли. Того дня тобто 5 жовтня 1941 року з міста Отинія було вивезено та розстріляно 1300 людей, зокрема 400 немовлят, 300 жінок, 300 людей похилого віку та 300 юнаків. Їхні будинки та майно захопили українські допоміжні поліцейські… ГАРФ, МОСКВА R-7021-73-11 копія YVA M.33 / JM/19981
Пам’ятник вбитим євреям Отинії в Шепарівцях
У 1950-х або 1960-х роках у Палаті Голокосту на горі Сіон у Єрусалимі було встановлено дві майже ідентичні пам’ятні дошки, увінчані блискучою менорою та присвячені жертвам Голокосту з Отинії. Напис на івриті на одній з них говорить: «Сувій знищення: Вічній пам’яті мучеників Отинії та її околиць (Східна Галичина), Станіславівський повіт, яких знищили нацисти та їхні поплічники, нехай їхні імена були стерті протягом єврейських років Голокосту 5699-5705, але їхня священна пам’ять завжди буде з нами. Нехай їхні душі будуть пов’язані узами вічного життя. Присвячено нащадкам Отинії, які живуть в Ізраїлі та за кордоном, які вшановують жертв».
У 1960-х роках Благодійна асоціація молодих чоловіків Отинії встановила меморіал на території кладовища Бет Мозес у Фармінгдейлі, штат Нью-Йорк, де поховано багато членів товариства Отинії. Напис на івриті на вершині пам’ятника, заснований на 3-му вірші 79-го Псалма, говорить: «Вони проливали свою кров, як воду, і не було кому їх поховати». Під ним перераховані імена євреїв, які загинули в Отинії під час Голокосту.
2 жовтня 1983 року Товариство колишніх жителів Отинії, що проживають в Ізраїлі, встановило пам’ятник на кладовищі Холон. Напис на івриті на ньому гласить: «На згадку про святих мучеників єврейської громади Отинії та її околиць, нехай Бог помститься за їхню кров». Біля підніжжя пам’ятника знаходиться мармурова плита, на якій вигравірувано наступний напис: «День їхньої пам’яті припадає на єврейський місяць Тішрей 28».
За радянських часів поблизу села Шепарівці, на дорозі між містами Отинія та Коломия, де в 1941 році було вбито євреїв з Отинії та інших євреїв (переважно з Коломиї), було встановлено пам’ятник «жертвам фашизму».
Пам’ятник поблизу села Шепарівці. Фотограф: Володимир Левін.
Цей пам’ятник складається з червоної мармурової плити, був відреставрований у 1993 році (під керівництвом Девіда Девіда (?) з Мілуокі, штат Вісконсин, США), а на ньому було встановлено Зірку Давида. В останні роки на плиту було додано чорну мармурову табличку з трьома однаковими написами (на івриті, їдиш та українською мовами). Написи гласять: «На вічну пам’ять євреїв Коломиї та околиць, яких тут убили нацистські вбивці та їхні посібники у 1941-1944 роках».
Меморіальна дошка на пам’ятнику біля села Шепарівці
Список вбитих отинійських євреїв в період Голокосту
