Млин був націоналізований і переданий промкомбінату селища Отинія. Земля була розподілена між селянами-одноосібниками. «Прийшла радянська влада, – згадує Філяк Ярослав. – Був голова району, з Голоскова, послав одну жінку, каже: йди до Філяка, най зраненьку принесе заяву, що йому млина не треба, що він віддає державі. А інакше під розпискою з усією родиною на Сибір. Тато мусів відказатися від млина. Цей млин бере «Пищепром». Як була хрущовська відлига, казали, що або віддадуть млин, або гроші. Від імені тата написали в Москву. Звідти відписка в Києв, у Франківськ, з Франківська – відправили жалобу в прокуратуру району. Викликають тата в Отинію – чого ти хочеш. Тато каже – я своїми руками зробив той млин, два рази їздив в Америку, заробив гроші, нікого не грабував, чесною працею, державі давав податки і збіжжя в зерноконтору. А тепер на старість лишився без пенсії, без нічого. Щось мені верніть, аби я міг прожити. Прокурор витягає якісь папери і каже: « Є постанова, що майно до 60 тисяч ми вертаємо: або майно, або гроші. А якщо більше – то конфіскується «безвозмездно». А ваш млин оцінений 125 тисяч. І будьте здорові».