ІНФОРМАЦІЯ

Мікульсдорф\Mikulsdorf – найменування колонії, заснованої 1840 року біля смт. Отинія (Mikul + das Dorf – село, дослівно: село Микули). Тут знаходилася німецька євангелістична церква та однокласна протестантська приватна початкова школа [1]. На території Мікульсдорфу розташовується по теперішній час цегельний завод збудований Яном Папстом, пізніше цегельну розширили Антон Папст та Юзеф Папст, а до 1944 року керівником був Кароль Папст. Також на території зберігся дотепер старий цвинтар і хрест з меморіальною дошкою пам’яті загиблих у німецьку епоху. Станом на 30 вересня 1921 року в Мікульсдорфі мешкало 35 корінних українців, 17 євреїв, 23 поляків, а решту німці.

З праці історика Прикарпатського університету Сіреджука Петра можна дізнатися, що 8 липня 1929 року в Мікульсдорфі сильний град знищив майже весь урожай. Також у поселенні була своя кузня де працювало 2 ковалі. Станом на 1 січня 1935 функціонував кооператив де працювало 68 людей. В позаурочний час вчителі школи нерідко працювали з дітьми по організації дитячих вистав для показу на шкільній сцені батькам, рідним і близьким, які проживали в тій чи іншій німецькій колонії краю. Зокрема, шкільною дітворою Мікульсдорфа і Сітауерівки (німецке поселення біля Ворони) здійснено показ театральних вистав. Школярі Мікульсдорфа 27 березня 1932 р. зіграли виставу «Вантажник», а Сітауерівки 9 квітня 1932 р. – «Школа в Вальддорфі».

Серед віруючих ЦЄАГВ (Центральна Економічна Адміністрація Галицького Війська – урядова установа, яка відповідала за економічне управління та розвиток Галичини) прихожани кальвіністської конфесії складали нечисленну групу осіб. За даними Галицької суперінтендентури від 9 квітня 1923 р. кількість кальвіністів в Східному сеньйораті була 1148, в тому числі 50 з Мікульсдорфу.

Станом на 1918 рік діяв самодіяльний театральний колектив. Мікульсдорфська бібліотека Тлумацького повіту Станиславівського воєводства в 1929 р. мала 74, а в 1936 р. – вже 363 томи. З великих бібліотек Спілки німецьких народних бібліотек Польщі найліпші показники видачі книг мали добре укомплектована міська бібліотека Львова і сільські – Бредтгайма Надвірнянського та Мікульсдорфа Тлумацького повітів Станиславівського воєводства. У першій – читач брав в рік 20, у другій – 13, а в третій – 12 книг. Мікульсдорфський осередок станом на 25 листопада того ж року нараховував 40 осіб. Його активістами були Ю. Бурґгард, А. Верстлер, П. Верстлер, Е. Вірт, О. Габершток, К. Екерт, О. Ернест, Й. Папст, Я. Рос, Ф. Форстнер та ін. Кожний осередок спілки читачів вів документацію: протоколи зібрань, листування з повітовою владою чи безпосередньо зі своєю Централлю в Катовіцах. Протоколи зібрань завірялися власними печатками. Відтиск однієї з них зберігся на протоколі зібрання від 25 листопада 1933 р. осередку Мікульсдорфу. З метою збору коштів на придбання нових книг для місцевої бібліотеки на місцях первинні організації спілки читачів організовували молодіжні вечори відпочинку, різні фестини, вистави, краєзнавчі екскурсії, спортивні змагання тощо. Саме таку роботу в 30-х роках ХХ ст. проводив зі своїми членами Мікульсдофський осередок спілки читачів Тлумацького повіту Станиславівського воєводства. Дбали осередки також про поповнення національних бібліотек періодикою, книжками, залучали молодь до читання нових надходжень, роботи драмгуртків. Так, в Мікульсдофі національна бібліотека станом на 31 грудня 1929 р. налічувала 74 книги, а як видно з поліцейських донесень про роботу Мікульсдорфської спілки читачів, станом на 22 квітня 1937 р. вона нараховувала вже 450 томів і регулярно комплектувалася виписаною періодикою польською і німецькою мовами, яку охоче читала молодь і усі бажаючі. За мотивами твору Й. Шіллера «Вільгельм Тель» молодь цієї спілки читачів поставила виставу. Ініціатором різноманітних заходів читацького осередку був Якоб Байш.

“Насправді Клеттери жили в Мікульсдорфі (приблизно за 1 км від міста Отинії) де мешкало кілька сотень родин, лише кілька з яких були євреями. Решта були переважно німці, деякі досить заможні. Ціна скромного будинку в ті часи становила близько 200 доларів. У Мікульсдорфі не було ні синагоги, ні магазинів, поки чоловік на ім’я Бен Ціон не відкрив продуктову крамницю. Люди в Мікульсдорфі думали про Отинію як про «місто». Сем Латнер, син шевця Іхії, також жив у Мікульсдорфі. У 1910 році, будучи хлопчиком, Сем бачив, як кайзер Франц Йосиф проїжджав через Оттіну з полком австрійських військ. (До Першої світової війни всі австрійські солдати були зобов’язані носити вуса.) Пізніше, у 1917 році, він бачив, як через місто проїжджав цар Микола. Близько 1920 року його мати, Бела Латнер (уроджена Форсетцер) і Мінні Клеттер, влаштували «шиддах» (матч) для своїх дітей Сема і Шайндель (Дженні). Минуло більше семи років, перш ніж Сем зміг поїхати за Дженні до Америки і одружитися з нею. Кілька з цих років він провів у польській армії, а ще кілька – в очікуванні, перш ніж йому дозволили відплисти до Америки на кораблі «Левіафан».” – інформація з статті Філа Шпігеля, kehilalinks.jewishgen.org (29 лютого 2016 рік).

“Поряд з нами була колонія, де жили німці. Вона називався Мікульсдорф. Це вже було передмістя Отинії. Усі захоплювалися тим, як жителі Мікульсдорфу господарювали, які в них гарні коні та гарна худоба. Крім того, там була заснована велика цегельня, яка виробляла цеглу з глини, яку видобували в цьому районі. Власником цегельні був німець Кароль Папст. Він був католиком, бо пам’ятаю, що ходив до костелу в Отинії. Він часто приходив до нас додому коли розбудовували школу в Угорниках, у нього купували цеглу і тато вів з ним якісь рахунки. Тут також вели свої справи ремісники. У німців була чотирикласна школа. Всі підтримували і допомагали один одному.” – з спогадів Анелі Бочар яка жила в Угорниках (посилання).

 

Мікульсдорф на мапі 1861 року

 

Мікульсдорф на мапі 1869 року

 

Мікульсдорф на мапі 1887 року

 

Мікульсдорф на мапі

 

 

Мапа жителів Мікульсдорфу

(Герман, Папст, Фішер, Верстлер, Шнайдер, Фекерт, Тетзе, Крнст, Ркс, Блечінджер, Харз, Хез, Ернст, Хаберсток, Матіас, Мерк, Лімбергер, Росс, Хуз, Вірз, Харз, Бурахард, Форстнер)

 

Мапа німецьких поселень Коломийського району [2]

 

Мікульсдорф в Першу світову війну

12-см гармата в Мікульсдорфі. 18 квітня 1915 рік.

Польова гармата на північній околиці Мікульсдорфа (фото зроблено в період з 1914 – 1918 роки)

Амбразури. Вид з ворожої сторони на північний захід від Мікульсдорфа. 22 червня 1915.

Закриття дороги на північно-східному виїзді Мікульсдорфу. 18 квітня 1915 року.

Польова гармата під прикриттям. 22 квітня 1915.

Кулемет, встановлений у Мікульсдорфі. 22 квітня 1915.

На північний захід від Мікуслдорфа. 22 квітня 1915.

Кулемет у засідці на північний захід від Мікульсдорфа. 22 квітня 1915 рік.

Артилерійський спостережний пункт Мікульсдорф. 18 квітня 1915 року.

12-см гармата під Мікульсдорфом. 18 квітня 1915 рік.

 

 

Цегельня Папста

Цегельний завод Папста

“Старий цегельний завод Папста розташований в кінці населеного пункту в оточенні відносно тихої природи. Мої дідусь і бабуся були знайомі з цим цегельним заводом, і здається, що він стоїть на місці з тих далеких часів. Все виглядає доволі занедбаним, але зовнішність оманлива: тут досі випалюють цеглу!” – зі слів користувача Міттовіч на сайті Galizien (8 серпня 2010 рік).

“Пан Шмідль, наш гід, поспілкувався з власником цегельні, і ми змогли зазирнути всередину будівлі та отримати невелике уявлення про те, наскільки трудомістким мало бути виробництво цегли в ті часи. На території цегельні також є невелика зона відпочинку, поруч із майже зарослим ставком під великими старими деревами. Карл і Карл-Гайнц користуються цим ідилічним місцем для короткої перерви.” – зі слів користувача Міттовіч на сайті Galizien (8 серпня 2010 рік).

 

Старий цвинтар

“Під час нашої подорожі старою батьківщиною ми заїхали в Мікульсдорф. На колишньому німецькому цвинтарі ще збереглося кілька могил і меморіальна дошка, що нагадує про колишніх мешканців. Фотографії були зроблені в суботу, 16 травня 2009 року.  Трохи нижче старого кладовища знаходиться, де граються діти.” – зі слів користувача Samstag з сайту Galizien (31 липня 2010 року)

Меморіальна дошка пам’яті загиблих у німецьку епоху.

(Burghardt, Fortner, Harz, Huth, Merk, Papst, Sander, Tietze, Ekert, Gores, Herrmann, Kullmann, Mutzer, Renner, Scholl, Walach, Ernst, Haberstock, Heuchert, Matthias, Nahrgang, Roos, Steininger, Werstler, Wirth, Zorn)

На кладовищі все ще є кілька німецьких могил, але природа потроху “завойовує” їх, і вам доведеться продиратися крізь густу рослинність – як, наприклад, до могили Софії Шолль, уродженої Курц.

---

На цьому місці (фото нижче) стояла німецька протестантська церква, перероблена на приватний будинок.

На головній вулиці знаходиться колишній будинок школи – тепер приватний будинок, поруч колишня протестантська церква, переобладнана у житловий будинок.

Будинок колишньої протестанської церкви Мікульсдорфу

 

Будинок колишньої школи Мікульсдорфу

Колишній німецько-протестантський цвинтар (фото внизу) за радянських часів перетворився на сміттєзвалище, але у 1995 році за пожертви небайдужих був почищений.

11 вересня 1995 року у великому богослужінні суперінтендантом Ернстом – разом із духовенством греко-католицької церкви – за участі місцевого українського населення та в присутності туристичної групи з Німеччини було встановлено великий дерев’яний хрест з двомовною меморіальною дошкою, яка була урочисто освячена. На табличці були написані прізвища колишніх жителів Мікульсдорфа. Також була зроблена маленька меморіальна дошка пам’яті Амалії Гальперн, вчительці з Мікульсдорфа, єврейці, яка прийняла християнство і була викрадена нацистами та загинула в концтаборі Аушвіц.

На світлині вверху пам’ятний хрест, встановлений нащадками німців у 1995 році, та дві таблички на ньому (вони безслідно зникли у 2013 році).

У 2015 році на колишньому німецькому цвинтарі невідомі замінили старий пам’ятний хрест 1995 року на новий дерев’яний – з двома новими дерев’яними табличками.

13 вересня 2015 року тут відбулася церемонія за участю німецької туристичної групи та протестантського пастора Фрідгельма Ганса з Ландау, а також за участі багатьох українських селян.

 

ЖИТЕЛІ

• Елізабет Дреслер – народилася 28 березня 1886 року в Мікульсдорфі. Дочка Карла Дреслера (народився 1843 року в Долині, помер в 1932) та Анни Кароліни Зорн (народилася 1846 року в німецькому поселенні Ugartsthal біля Калуша).
• Елізабет Дреслер – народилася 3 січня 1859 року в Мікульсдорфі. Дочка Йогана Пітера Дреслера (народився 1814 року в Landestreu, тепер Зелений Яр, Калуський район, помер 1892 року) та Марії Маргарити Верле (народилася 1817 року в Долині, померла в 1895). Померла 24 грудня 1859 року в Мікульсдорфі.
• Пітер Хус – народився 13 грудня 1863 року в Мікульсдорфі
• Ернст Еміль – народився 1898 року в Мікульсдорфі, помер в 1975 році в Берґені (німеччина)
• Адольф Хаберсток – народився 17 листопада 1872 року
• Марія Харз – народилася 10 червня 1925 року в Мікульсдорфі. Імігрувала в Вініпег в 1951 році, померла 13 січня 2012 року.
• Еміль Ґьорс
• Трітхард Георг – народився 1865 року в Мікульсдорфі. Батько – Яків, мама – Маргарита Бібер. 16 сторінка, запис 61 – посилання
• Філіп Румер – народився 1896 року в Мікульсдорфі. У віці 17 років виїхав у США.
• Йоганес Герес – народився 24 квітня 1864 року в Мікульсдорфі. Чоловік Емілії Герес.
• Родоводи жителів поселення Мікульсдорф (згадуються Хатт, Ернст, Роос, Валах) – дивіться посилання та посилання
• Список жителів Мікульсдорфу за період з 1848 по 1923 роки (2093 особи) – https://www.galiziengermandescendants.org/Data/Daum_Surnames/Mikulsdorf(Ottynia)1848-1923.htm

 

ПОСИЛАННЯ

1. Перепис населення Отинійського округу. 1907 рік. (посилання)
2. Німецькі поселення Галичини. Мапа. (посилання)
3. Вступ до дослідження німецьких поселень. Альфред Латтерман. (сторінка 55)

 

---

Власник цегельні Кароль Папст. Фото 1941-42 рр.

Цегельний завод. Отинія. Фото, найімовірніше, 1941-1942 років