Інформація з книги “Encyklopedya do krajoznawstwa Galicyi” 1873 р. про Баб’янку: походження назви, розташування, зайнятість населення, поширені прізвища, Угорницький монастир і т.д..

(можлива неточність перекладу)

Баб’янка, Бабінка, раніше також Баб’янки називається село і гміна в повіті Тлумацькім, (Станіславівське воєводство), колишня Галицька земля, Руське воєводство. Розташоване на річці Опрашина, в яку впадає менший потік Баб’янка та кілька інших невеликих струмків, і на дорозі гміни Отинії – Струпківської. На відстані 3 милі від канцелярії та суду в Тлумачі, від парафії латинської регулярних ярмарків в Отинії 3\4 милі, від парафії греко-католицької у Струпкові 1/8 милі. Межує зі сходу з гміною Отинія (селом Угорники) і Струпковом, з півдня з селом Струпковом, із заходу та півночі з містечком Отинія. Уся гміна Баб’янки разом із садибними землями займає 533 морги, з яких 138 моргів поля, 17 моргів луки, 13 моргів. пасовищ і 79 моргів ліс¹); менші маєтки включають 219 моргів поля, 27 моргів лугів і садів і 40 моргів пасовищ²). Частину села на правому березі річки Опрашина також називають Липник. Внутрішній шар місцевого ґрунту — це крейдяний мергель, місцями вкраплений гіпс, а поверхня — глина, яка утворює досить родючий житній ґрунт, а якому з великою інтенсивністю можна вирощувати лише пшеницю³. Тут достатньо питної води, адже, окрім струмків, є кілька колодязів зі здоровою водою і навіть мінеральна вода. Воду в Баб’янці також використовують для замочування конопель, які, однак, не висівають у великих кількостях. Вода в Опрашині чиста і бурхлива, а під час повеней завдає великої шкоди. Пам’ятними є повені 1839 року, коли вода забрала млин Баб’янкb, та 1867 року, коли вона замулила землю над руслом річки. Окрім панських садів біля річки та поблизу маєтку, біля деяких селянських хат збереглося лише кілька дерев і то дичина. Змішані ліси, переважно листяні, ледве забезпечують побутові потреби. Усе село складається з 63 будинків, розташованих групами на узвишші вздовж русла річки Опрашина, яка ділиться на два рукави, що тягнуться майже на чверть милі до кордону гміни Струпківської, де хати Баб’янки з’єднуються зі струпківськими. Це майже всі бідні й обшарпані землянки з парканом і глини, курні, подекуди лише з господарськими будівлями та городами. До території маєтку входить панська ферма, яка розташована трохи на околиці села, на пагорбі під лісом; це дерев’яний і дерев’яно-каркасний комплекс з господарськими будівлями під солом’яним дахом, корчма в селі та новозбудований млин на річці Опрашині. Пропінація (продаж алкоголю), розрахована на 6 глеків горілки, на кожну сім’ю по 26 центів, разом з млином приносить щорічний дохід у розмірі 540 злотих. Чистий дохід від землі становить 166 злотих 44 центи на рік. Приватні капітали становлять 12 злотих, а державні облігації – 4 злотих чистого доходу. Господарства на території маєтку зазвичай здаються в оренду через віддаленість від Бучацького монастиря, до якого досі належить Баб’янка. Населення Баб’янки за переписом 1869 року становило 333 душі, з них: 10 латинського обряду, 315 греко-католиків і 8 євреїв⁴), за родом занять поділяється на 73 хлібороби, 2 ремісники, 18 слуг і найманих робітників, 235 жінок і дітей. Всі вони – русини, за винятком євреїв і кількох латинського обряду⁵), і займаються, як правило, лише вирощуванням зернових і розведенням великої рогатої худоби, хоча останнє тут зустрічається в дуже малих кількостях. Птахівництвом і бджільництвом тут також нехтують, незважаючи на зручність; причиною цього, однак, є відсутність досвіду і відповідних будівель. Характер мешканців та їхня мораль задовільні, тому показники здоров’я та смертності відносно добрі. На овальній, грубо вирізьбленій печатці розміром у талер, зображено селянина, який стоїть за плугом обернений праворуч, з великою люлькою в роті. В обідку напис зверху праворуч: «GROMADA: BABIANKA: CIRC: STANISŁAWÓW» (громада Баб’янка, циркул Станіславів).
Село Баб’янка виникло близько 1629 року на грунтах села Угорники, шляхом відокремлення частини земель та підданих села, які були передані тодішніми власниками Угорник Адамом та Олександром Балабанами, що заснували Василіянський монастир в Угорниках⁶). Свою назву село отримало від пагорбів, що тягнуться через село вздовж русла річки Опрашини, так званих Баб, тобто Бабківськиїх гір. За дарчим актом монахам також було дозволено розширити своє село, а нові поселенці переїхали до Баб’янки* – маєтку, що належав засновникам. У 1762 році Угорницький монастир було перенесено до Баб’янки і тут, на пагорбі в лісі біля села Баб’янки, збудовано дерев’яну церкву і монастир⁷). Монастир проіснував на цьому місці до 1812 року; незважаючи на це, настоятелі місцевого монастиря називали себе угорницькими ігуменами, а монастир вважався існуючим в Угорниках (тепер Угорники). Під час примирення Галицької Русі з Римською Церквою місцеві монахи залишилися в схизмі (розколі), а ігумени в Скиті титулували себе Угорницькими ігуменами; хоча пізніше місцеві монахи були змушені визнати унію, коли Скитський монастир в Маняві був скасований імператорським австрійським урядом. Останнім монахом-ігуменом у Баб’янці був Кирило Шумлянський, єпископ Луцький, який згодом став протодияконом у Москві. У 1811 році тут було лише двоє монахів: настоятель о. Софрон Онуський, а другий – душпастир у Струпкові. У 1812 році місцевий монастир було ліквідовано, а його кошти тимчасово передано монастирю в Бучачі для розширення шкільної освіти⁸). У 1819 році всі фонди, включно з селом Баб’янка, були передані монастирю, який володіє ними дотепер. Сама церква, що знаходилася поруч з монастирем, була оголошена громадською була приєднана до греко-католицької парафії Струпкова як філія. Місцева церква була побудована в 1752 році під назвою «Преображення Господнього», про що свідчить напис над головними дверима, вирізьблений на дереві : «Благословенням Отця, ізволенням Сина, заповіданням святого Духа создання церквою цього храму Преображення Господнього року божого 1752, місяця червня, дня 24». Поруч є ще один напис: «Року божого 1772, місяця березня, дня 30, отець Арсеній Синицький ігумен обителі сеї представився і тут похований». Як виявляється з монастирських записів, ця церква раніше була також парафіяльною, до якої, окрім Угорник і Баб’янки, належало ще й село Струпків). Після ліквідації монастиря у 1812 році місцева парафія була перенесена до Струпкова, а Баб’янка відокремилась там як філія, тоді як село Угорники було приєднане до греко-католицької парафії в Отинії. У наш час стара навіть назва церкви була змінена на св. Юра, хоча в ній все ще проводяться загальні меси і служба на день Преображення Господнього за старим календарем. Вся будівля збудована з м’якого дерева, скромно має 11 сажнів завдовжки, освітлюється 12 вікнами, з прибудованим захрестям, та має викладену цегляну підлогу. Всередині, окрім великого вівтаря та гарно різьбленого іконостасу, є два бічні вівтарі, св.. Василія Великого та Різдва Богородиці; окрім того є ще 18 старих і нових ікон посередньої якості. Дзвіниця, що стоїть окремо на огородженому кладовищі, містить три дзвони більш раннього лиття, найбільший з яких важить 130 фунтів. Парафіяльний реєстр починається з 1784 року латинською мовою. Церковний інвентар Баб’янки з 1834 року, парафіяльний інвентар Струпкова з 1839 року.

1. Так називаються лани, на яких розташовані панські угіддя; а це поля: Панська нива біля річки, Біля гаю, За парканом, Біля пасіки, панський лан за Липником, Біля дороги, Нива під яром та Нива за селом.
   З них за тимчасовим кадастром 1620 р. чистий трирічний урожай оцінювався в 220 пудів жита і 330 пудів вівса. Сади і луки: сад біля цвинтаря, За током, панські сіножаті, Біля пасіки, сад у Липнику і панський сад. Річний урожай розрахований на 39 центнерів солодких суниць, 84 центнери кислих і 3 центнери солодких узварів. Пасовище в кущах за селом і лісом: зветься панський гай, дає річні 76 сажнів лісу твердої породи і 20 сажнів м’яких.
2. За попереднім інвентарем маєтку Баб’їнки від 1834 р. було 2 повноземельних селяни (родина Нагорняків), напівземельних — 21, четвертинних — 16, тобто хліборобів і 2 двірники (халупники). Крім панщини вони також платили орендну плату так званої свин?…, тобто по 6 крейцерів від старої свині, 3 крейцери від молодої; роговщина, за якої бджолина десятина, тобто 10 стовбурів, або коли пасіка не була законно зведена; бджолина десятина, тобто 10 стовбурів, рахується по 6 крейцерів. за стовбур, пряжа з цілої землі на 2 мотки, з половини землі на 1 моток, кожен моток має 2 1|2 лікті завдовжки 30 смуг по 30 ниток.
3. Згідно зі звітом про врожай 1804 року, врожай зернових оцінювався в 527 мір жита і 791 мір вівса в 1804 році. 1820 року врожай зернових оцінювався в 719 мір жита і 1118 мір вівса.
4. Згідно з поземельними книгами 1800 року, того року в селі було 34 будинки, 38 сімей, 36 фермерів, 52 чоловіки і 88 жінок, загалом 179 осіб. людей. У 1815 році було 43 будинки, з яких 2 були дерев’яними, а решта – халупами. У 1824 році було 45 будинків, 53 сім’ї, 33 фермери, 90 інших осіб чоловічої статі і дітей та 122 жінки, разом 245 душ. У 1857 році було 63 будинки і 337 мешканців, з них 14 лютеран, 311 католиків і 8 євреїв, що стосується зайнятості: 74 землевласників, 2 ремісників, 19 наймитів та 238 жінок і дітей.
5. Серед мешканців майже всі мають імена, що закінчуються на ак або ук; і це: Нагорняк, Загорняк, Бойчук, Петришак, Чібук, Любенчук, Чик і Федик, а також: Гейтота, Цинявський, Сониця, Сеньків, Максимів, Пясецькій, Кобилянській. Найчисленнішими є родини з прізвищами Бойчук, Нагорняк і Чик. Найбільший податок платить Федір Гейтота: 4 злотих 2 центи п. та Дмитро Нагорняк – 3 зл. 61 центи. Решта нижче 3 злотих 30 центів.
6. Фундаційна грамота монастиря Угорницького, видана Адамом і Олександром Балабанами, знаходиться в оригіналі в архіві монастиря в Бучачі. Ок рім статуту фундації, в цьому архіві можна знайти й інші документи, що стосуються права відправляти Служби Божі Всіх Святих для фундаторів Адама і Марії (уродженої Гулевич) Балабанів, Олександра і Анни Балабанів, Андрія і Йосифа Потоцьких, Павла Шумлянського та Томаса і Теофіла Стройновських.
7. Д. Й. Вагилевич у своїй броазурі: Монастир Скит в Моняві, Львів 1848. на с. 16 помилково повідомляє, що ченці Скиту заснували монастир у Баб’янці ще в 17 столітті, оскільки, крім Угорницького монастиря, ми не маємо жодних дослідницьких відомостей про Баб’янецький монастир того часу.
8. Згідно з високими губернськими інтиматами від 12 вересня 1819 р. Z. 46184, з метою збільшення викладацького складу в Бучацькій василіанській гімназії, для кращого забезпечення цього навчального закладу, Його Величність Губернатор подарував василіанські монастирі в Сокульці, Задарові та Баб’янці разом з усіма належними до них монастирями та церковними маєтностями, що власне і відбулося 1 листопада 1819 р. Згідно з високими губернськими інтиматами від 12 вересня 1819 р. З. 46184 з метою збільшення викладацького складу в Бучацькій Василіанській гімназії, для кращого управління цим навчальним закладом, Його Величність повелів передати Василіанські монастирі в Сокульці, Задарові та Баб’янці з усіма належними до них маєтностями та церковним майном до монастиря в Бучачі, що власне і відбулося 1 листопада 1819 року. З тогочасних фондів, переданих до Бучацького монастиря, до нас дійшов заповіт Гжегожа Добжанського від 12 грудня 1774 р., в ? в місті Галицькім в 1775 р. на суму 200 злотих, важким тягарем для маєтку Тисмениці, графа Мацея Мйончинського; проте другий лист Павла Шумлянського від 22. січня 1778 р. спочатку на маєток Лядський у розмірі 46 злотих, пізніше переданий у власність Якобу (Жаку) Геріно у Львові під маєток 823 ¼. З обох цих капіталів збирає монастир 16 злотих 18 кр. щорічного доходу.