Сьогодні виповнилося 74 роки операції «Запад» – наймасовішої депортації, здійсненої радянською владою в Західній Україні у 1947 році. Однією з її головних цілей було нейтралізувати діяльність Української повстанської армії та тих, хто їй співчував і допомагав. Виселенню підлягали за попередньо складеними списками члени родин оунівців та повстанців.
===
На західноукраїнських землях (особливо у 1947–1948 рр.) здійснювалася тотальна депортація селянських родин. У зв’язку з цим значний інтерес становить доповідна записка Дрогобицького обкому КП(б)У від 27 жовтня 1947 р. «Про виселення родин активних учасників оунівсько-бандитського підпілля». Вона містить докладну соціально-політичну характеристику депортованих і цим підтверджує, проти кого насправді вела боротьбу радянська влада.
Із 4559 виселених родини засуджених оунівців становили 2698;
-
убитих підпільників – 916;
-
тих, хто перебував на нелегальному становищі, – 672;
-
«банд пособників» – 276 родин.
Соціальний склад депортованих був такий:
-
заможні селяни – 432 родини,
-
середняки – 3146,
-
бідняки – 792,
-
колгоспники – 6,
-
службовці – 53
-
робітники – 78 родин.
Нічим не виправдану жорстокість виявила сталінська репресивна система до остарбайтерів (молодь, забрану на роботу в Німеччину). Їх принижували, били, примушували пішки йти в Україну.
У 1942 р. забрали в Німеччину Гавриляк Анну (сирота, росла біля вітчима Залеського Михайла). Повернулася в село Угорники в 1945 р. з остарбайтером зі Львова. Вийшла заміж за нього. Народила 7 дітей. В Угорниках поселився Арабчук Ілля (родом із Ворони) та його дружина Параня (родом з Чернігівщини), з якою він познайомився в Німеччині, у 15 років. До Німеччини забрали сироту Онуфрак Ганну, яка в с.Кунцендорфі з 1942 по 1945 рр. доїла корів. Повернулася в рідне село Майдан, але ні житла, ні роботи не було. У 1957 р. виїхала в Комі АРСР на лісоповал до рідної сестри, яку з чоловіком Штогрином Володимиром вислали в ті краї за те, що був із заможної родини. У 1967 р. повернулася, купила в Угорниках невеличку хату і жила тут усе своє життя. Треба сказати, що в Німеччину, як правило, забирали сиріт та напівсиріт, дітей бідняків, які не мали чим відкупитися.
Якось у розмові Арабчук Ілько сказав:
«Я не маю зла на тих, хто мене відправив у Німеччину. Може, тут, на Україні я був би загинув. А так залишився живим».
Окрім депортації та виселення в Сибір, у 1950 р. почали переселяти жителів навколишніх сіл у східні області України. У лютому 1948 р. в районі було організовано «набір робочої сили в кількості 90 чоловік», з яких п’ятеро було з села Угорники. У Ванівський район Одеської області переселилися 2 сім’ї, яким було видано одноразову грошову допомогу у сумі 1200 крб. (700 на голову сім’ї і 500 на членів сім’ї). У 1950 р. в Одеську область виїхала сім’я Чумака Івана Григоровича (номер переселенського квитка 39807) і Маковецького Василя Олександровича (№ 40144). Обидві сім’ї складалися з трьох чоловік. План переселення 1950 р. був затверджений на 120 господарств (по району), з яких на 1 травня 1950 р. було переселено 67 сімей (275 чоловік). Проводився у 1948 р. і черговий призов молоді для шкіл фабрично-заводського навчання. Призовний пункт містився в райвійськкоматі. Осіб, які «злісно ухиляються від призову до шкіл ФЗН», притягали до судової відповідальності. Із села Угорники на призовний пункт повинно було з’явитися 18 чоловік. У зв’язку з призовом молоді до шкіл ФЗН у 1949 р. житель села Угорники Прополя Павло Петрович був призваний до школи ФЗН Ворошиловоградської області. Телюка Михайла Миколайовича відправили працювати на цегельний завод у місто Станіслав.
В центрі світлини Чабанюк Михайло.
На звороті напис: «м.Свердловськ, рабочий посьолок, барак №8.»